|
також у деяких північних оповіданнях. Однак твердження про перевагу білої раси над іншими, уявлення про світ як страшний двобій між сильними та слабкими, в якому обов'язково перемагає сильний, не є визначальними для поглядів Лондона. А тому й не варто загострювати на них увагу. Адже переважна більшість його творів з великою любов'ю і співчуттям, а часто й із захопленням, зображує аборигенів, їхню мужність і вірність обов'язку, пристосованість — фізичну та моральну — до суворих умов північного життя. Багато теплих слів сказав письменник про жінок-індіанок, яких «сини вовків» часто беруть собі за дружин. Їхні відданість, турботливість, вірність, уміння створити тепло і затишок у домі, незважаючи на суворі умови життя, допомогли багатьом золотошукачам вижити і почуватися щасливими. Образ тубільної жінки — вірного товариша є майже в кожному північному оповіданні.
Що ж до двобою між сильним і слабким, найхарактернішим у цьому плані є оповідання «Син вовка», Його зміст можна було б викласти так: американець Макензі силою бере собі за дружину дочку ватажка племені стіків Заринску. Але це не буде повною правдою. Адже спочатку Макензі зробив усе, щоб владнати справу мирно. Він привіз багато подарунків її батькові та іншим індіанцям, намагався все добре пояснити їм, щоб досягти взаєморозуміння, а найголовніше — дівчина покохала Макензі і хотіла стати його дружиною. Тлінг-Тінег теж погодився на цей шлюб. «Син вовка» не збирався нікого вбивати, але його намагалися вбити. Вчинки Макензі психологічно вмотивовані.
Гадаємо, справедливим буде твердження про те, що героїв Джека Лондона не можна поділити традиційно на позитивних і негативних. Навіть ті, кого жене на Північ золота лихоманка, теж повинні мати рішучість, мужність, сміливість, щоб пірнути у Білу Тишу. Наприклад, Аксель Гундерсон, герой «Північної Одіссеї», який визнає лише право сильного (саме так трактується його образ дослідниками), готовий померти, аби вряту вати від голодної смерті свою дружину Унгу. Відчуваючи, що смерть вже близько, він турбується тільки про неї: «І він застрелив двох білих куріпок, та не став їх їсти. Куріпок можна було з'їсти сирими, і вони б зберегли йому життя, але він думав тільки про Унгу й повернув до табору. Він уже не йшов, а повз по снігу. Я наблизився до нього і в очах його прочитав смерть.
|
|
