|
|
Гарсіа Маркес попереджає людей про катастрофу, що очікує світ, якщо переможуть відчуження і роз'єднаність.
Універсального, понадчасового змісту романові «Сто років самотності» надають не тільки розвиток мотивів самотності і повторюваного часу, притчовість, а й жанрова форма, переосмислення відомих міфів, принципи творення характерів героїв. Твір поєднує риси сімейної хроніки та роману-міфу.
Дія роману Гарсіа Маркеса відбувається протягом ста років — із середини XIX до середини XX століття. У творі змальовано достовірні події: боротьбу політичних угруповань, громадянські війни, колонізацію. Але жодної дати у творі немає. Тому історія роду Буендіа, як і історія Макондо й усієї країни (назва якої, до речі, не згадується), розгортається поза часом, поза реальним простором, і перед читачем постає історія людства, а також історія роввитку його свідомості від жадібного пізнання світу до перенасиченості ним і відчуження від нього.
Гарсіа Маркес переосмислив мотиви різних міфологій народів світу, насамперед мотиви біблійного міфу про створення світу. Міфологічними першоосновами цього міфу, як і багатьох інших легенд про походження і життя людства, є кровозмішення, вбивство, переселення на інші землі. Проте якщо в міфологічному епосі шлюб між родичами започатковує рід, який, поступово розростаючись, перетворюється у народ, то в романі «Сто років самотності» такий шлюб є причиною того, що рід Буендіа, замикаючись на собі, вироджується. Письменник використовує поширений в античних міфах мотив фатуму (адже фатальною є самотність, на яку приречений кожний з роду Буендіа), а також біблійні міфи про всесвітній потоп та його апокаліпсис. Подібно до того як людство за його гріхи спіткала кара і наступив кінець світу, так і макондівці через відсутність солідарності приречені на загибель.
Змальовуючи своїх героїв, Гарсіа Маркес широко використовує засіб гіперболізації. Усі його герої глибоко трагічні, неприборкувані у своїх пристрастях; і доброчинності, і вади у них перебільшені. Гіперболізовані персонажі роману стають втіленням певних понять: надматеринства — Урсула, надвойовничості — Ауреліано, надчуттєвості — Пілар Тернера, надханжества — Фернанда, надсексуальності — Хосе Аркадіо. Надмір-
|
|
