|
|
тривалих, майже п'ятирічних дощів Макондо ніби повернулося в ті часи, коли Урсула ще не знайшла шлях до іншого краю долини. Знову з'являються цигани, дивуючи мешканців міста магнітом, лупою, штучною щелепою... Макондо впадає в дитинство. Якщо на початку існування цього містечка ніхто не вмирав, то тепер ніхто не народжується, а вмирають часто — так завершується в романі розвиток мотиву повторюваного часу. Він остаточно переростає в мотив зворотного часу.
У старому домі Буендіа залишився лише Ауреліано Бабілонья. Він заглибився в рукописи старого цигана. Та ці заняття переривають то поява родича і його смерть, то повернення Амаранти Урсули, яка доводиться тіткою Ауреліано. Тітка і племінник покохали одне одного так, що їм ніхто більше не потрібен; вони усамітнюються вдвох у безлюдному світі: «єдиною, повсякденною і вічною реальністю в ньому було кохання». І як покарання за цю відчуженість від світу в них народжується дитина з поросячим хвостиком. Амаранта помирає. Щодо дитини здійснюється пророцтво цигана: «Останнього в роду з'їдять мурашки».
Ауреліано кидається розшифровувати записи на старих пергаментах, дізнається про історію свого роду і таємницю свого народження, а в цей час, як і зазначено в рукописах, біблійний вихор змітає Макондо з лиця землі. Перед смертю Ауреліано відкривається пророцтво, згідно з яким все, що записано, ніколи більше не повториться, «бо тим родам людським, які приречені на сто років самотності, не судилося з'являтися на землі двічі». Всі життєві історії героїв завершуються самотністю, в тому числі й самотністю смерті, і все Макондо постає в романі самотнім.
Отже, роман замкнувся на притчі. У чому її сенс? Гарсіа Маркес у 1970 році в одному з інтерв'ю так визначив суть свого роману: «... це думка, що самотність протилежна солідарності. І вона пояснює загибель Буендіа, загибель їхнього середовища, загибель Макондо. Я вважаю, що в цьому закладена політична думка: самотність, яка розглядається як заперечення солідарності, набуває політичного сенсу».
Хоч мотив самотності, краху надій в романі постійно повторюється, почуття безнадії твір не викликає. Трагічне змінюється комічним. Змальовуючи узагальнену панораму колумбійсько-латиноамериканської історії, письменник ніби підсумовує минуле. Своїм романом
|
|
